Відвідала виставку художніх полотен професора Ярослава Боднара, що розташувалася в одній з аудиторій кафедри патологічної анатомії з секційним курсом та судовою медициною ТНМУ. Сказати, що картини сподобалися, напевне, замало, бо вони перевершили всі мої сподівання. Збудили в душі внутрішні відчуття тихої радості, спокою, емоційного піднесення. Автор створив простір живого спілкування з глядачем – студентством, колегами та усіма, хто не байдужий до мистецтва.
«Дихають живим світлом енергії, барв»
Колега Ярослава Ярославовича – доцентка Тетяна Головата зауважує, що професор знаний в Україні вчений-патоморфолог, висококласний діагност, педагог і водночас людина, яку Бог обдарував ще й талантом до малювання: «Ми отримали нагоду милуватися його картинами. Це не перша виставка Ярослава Ярославовича, були й раніше, деякі полотна повсякчас у наших аудиторіях. Тішать око, бо дихають живим світлом енергії, барв, відтінків, вони такі життєдайні. Ось погляньте, на одних картинах натюрморти з яскравих квітів, на інших – буяє весна у життєстверджувальних яскравих тонах. Приємно, що багато років нашим завідувачем була людина талановита в багатьох іпостасях».
Пані Тетяна каже, що її улюблена картина – натюрморт з польовими квітами. Червоні маки, синьоокі волошки, ромашки притягують зір своєю неповторною красою. У фаворитах – пейзажі з білокорими берізками, квітучими розетками глоду, що додають емоцій, насолоди від споглядання.
Професор Валентин Франчук, завідувач курсу судової медицини, милуючись картинами, зауважує, що талановитість людини, фаховість, проявляється в багатогранності її натури, що яскраво підтверджує художня творчість професора Ярослава Боднара. Люди, які приходять на цю виставку, а це і студенти, і викладачі з інших кафедр, працівники університету, отримують велике задоволення та душевний комфорт. «Тендітні квіти ніби оживають на його натюрмортах, різнобарв’я пейзажів теж милує око, я навіть не можу виділити якусь окрему картину, бо мені подобаються всі. Кожна має свій сенс, свою художню цінність, відтворює певний настрій, особливий стан душі», – каже пан Валентин.
«Коли заходиш в аудиторію, де розміщені картини, до речі, саме тут раніше проводив заняття Ярослав Ярославович, то чомусь мимоволі згадується той відрізок насиченого подіями життя, коли він був завідувачем кафедри, й так радісно стає на душі від цієї краси, розмаїття спогадів. Окрім естетичної, виставка має ще й виховну роль, адже в аудиторію приходять на заняття студенти, розглядають і насолоджуються полотнами, а це виховання прекрасним. Ми навіть невеличку книгу завели, де вони залишають власні відгуки. Так відкривається душа людини через прекрасне», – розповідає завідувач кафедри патологічної анатомії з секційним курсом та судовою медициною, професор Петро Сельський.
Петро Романович теж пише картини й може оцінити творчість Ярослава Ярославовича з погляду, так би мовити, колеги. Каже, що особливе захоплення викликають натюрморти, бо головним предметом в роботі над натюрмортом є колір. Колір як асоціативне уявлення, може викликати ту чи іншу оцінку в глядача. А тут велика палітра барв, розмаїття відтінків: «Яро-славу Ярославовичу вдається добре поєднувати тло, це дуже важлива річ у натюрморті. Скажімо, в одній з картин він уміло поєднав колір брунатний з відтінками золотистого та лимонного. У цьому сенсі тло є ключем до будь-якої картини, що дає змогу милуватися красою зображення, його барвистістю, силою виразності. Мені дуже подобаються ще й пейзажі, в експозиції картини різних років, є зовсім свіжі, як-от «Піони» 2025 року. Є картина, написана на початку повномасштабного вторгнення, але вона надзвичайно оптимістична, з відчуттями перемоги життя над темрявою».
«Малярство захопило мене ще в юні роки»
Ярослав Ярославович пригадує, як одного разу, а було це десь у восьмому класі, учні вирішили привітати класну керівницю з днем народження. Але в ті часи купити гідний подарунок, звісно, було не так легко, от він і запропонував зробити його власноруч, тобто намалювати. Взяв кілька аркушів з альбому для малювання, на титульній сторінці гарними літерами написав «З днем народження», а всередині намалював на одному аркуші Пушкіна, а на іншому – Лермонтова, бо вчителька російську викладала. «Малював олівцем, і не можу навіть сказати, наскільки мені тоді це вдалося, але вчительці дуже прийшовся такий подарунок до душі», – пригадує професор.
У шкільні роки малював здебільшого квіти, різними кольорами веселки палахкотіли вони на його малюнках. Траплялися, й не раз, різні трафунки з таким захопленням. Якось вже у старших класах був конкурс найкращої стінної газети Ярослав Ярославович узявся її оформлювати, а було це до Першотравня. Написав назву газети: «За знання», збоку прилаштував гарну галузку яблуневого цвіту, бо ж весна надворі, згори, як годиться, блакитне небо, а знизу жовтим кольором заколосив пшеницю. Однокласники з такою газетою навіть вийшли в лідери – перше місце зайняли, а Ярослав, навпаки, отримав на горіхи від завуча школи, який і про заслання батьків у Сибір згадав, і питання «З ким товаришуєте?» та «Чи не входите до якогось товариства?» теж ставив. Вийшло, що на першотравневій газеті зобразив символіку України, хоча жодних думок чи якихось політичних символів у жовто-блакитні кольори не вкладав.
Вже навчаючись у медичному інституті, на першому курсі трапився випадок, коли на «транспаранті» намалював силует Леніна в червоному кольорі з витягнутою рукою, навіть й гадки не маючи, чим це для нього може завершитися. «Робив вже фінальні штрихи, коли до мене підійшов завідувач кафедри патологічної анатомії Борис Іванович Дубчак, – пригадує цей епізод Ярослав Ярославович. Він був ще й художником-оформлювачем у нашому виші. «Хто дозволив вам малювати?» – поцікавився. «Як хто дозволив? Самі вирішили», – відповіли. Нас було троє, взяли підрамники, дістали фарбу та й почали малювати. «А ви знаєте, що зображати вождів дозволено лише професійним художникам?», – поінформував Борис Дубчак. Ми про це й духом не відали. Транспарант того дня так і залишився недомальованим, але натомість Борис Іванович запросив нас у художню студію. На четвертому поверсі морфологічного корпусу в п’ятій аудиторії він проводив заняття. Звісно, ми одразу ж погодилися, було дуже цікаво навчатися у професійного художника. На початках він розставляв на столі перед нами гіпсові фігурки вуха, носа, ока, а ми переносили їх на папір, згодом ставив нам руку, як у грі на фортепіано. Коли я вже став студентом третього курсу, Борис Іванович подарував мені справжній мольберт, з набором пензликів, професійними олійними фарбами, для мене це була велика радість. З цим мольбертом я кілька разів виїздив на пленер, який він організовував на околицях Великої Березовиці. Там в затишному березовому гаї наставник навчав нас усім премудростям художнього мистецтва – як зображати природу на полотні, змішувати фарби».
«Праця з фарбами, пензлем приносить неймовірні відчуття»
Були часи, коли Ярослав Ярославович навіть хотів зробити своє захоплення професією. Малярство дуже подобалося, та й суміжні з ним професії теж притягували. Отож після закінчення школи мав твердий намір вступати до Львівського училища прикладного мистецтва на факультет моделювання жіночого одягу. Адже на такі мистецькі напрями потрібно було складати вступний іспит з рисунка, пройти творчий конкурс. «Дісталася мені тоді «голова Давида», з якою я непогано впорався. А ще потрібно було подати оригінали власних картин. А які у сільського хлопця могли в ті часи бути картини, хіба ті, що на паркані намальовані? Одним словом, до училища я не потрапив. Не поталанило мені й у вступі на архітектурний факультет політехнічного інституту, де треба було складати аж п’ять вступних іспитів, тоді як в медичний – лише три. Так я став студентом медичного вишу», – мовить Ярослав Боднар.
Але малярство супроводжувало все його життя. Коли навчався на третьому курсі й почав відвідувати науковий гурток, то з великим задоволенням вивчав методики фарбування препаратів. Можливо, це якоюсь мірою й наштовхнуло на заняття патологічною анатомією.
Наразі в доробку Ярослава Ярославовича понад 30 картин з різної тематики. Каже, що найбільше надихає природа з її розмаїттям кольорів, різнобарв’ям відтінків. Коли не має змоги поїхати на пленер чи вибратися на природу, то навіть пісня чи картинка з інтернету стає в нагоді. Букети квітів, які дарують дружині чи вона сама їх створює, є теж гарною натурою для картин. Наразі є задум зобразити місячне сяйво, ніч. Кожне полотно проходить через його душу, так воно стає не лише гарною картинкою, а глибоким образом, з власними емоціями, переживаннями. «Праця з фарбами, пензлем приносить неймовірні відчуття. Кожну картину створюю з натхненним настроєм, намагаюся наповнити її світлою енергією, щоб глядачі теж насолодилися красою навколишнього світу», – зауважує професор.
Картини професора Ярослава Боднара дарують радість усім. Це приклад того, як висловлювати власні емоції, що говорять мовами кольору, символу, культури. Його полотна – не просто декор чи прикраса інтер’єру. Це свідчення того, що навіть у найтемніші часи мистецтво може бути світлом.
Лариса ЛУКАЩУК